Крилатий вислів «своя сорочка ближче до тіла» з усією силою охарактеризував людську сутність у всіх формах її реальної голизни і живучості. У парі з ним іде також відомий афоризм «рука руку миє». Ось ті два глибокомудрі народні спостереження знову знайшли своє підтвердження в деяких площинах сучасного українського життя.

Маю на увазі діяльність членів експертної ради й колегії Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга – 2009». Саме вони вирішували, на які проекти виділити призначені з цією метою державні гроші. Так, успішно відбивши докори сумління, за себе улюблених проголосували В.Яворівський, І.Лубченко, М.Луків, Б.Олійник. Не пасли задніх і М.Жулинський, С.Гальченко, П.Киричок, коли йшлося про книги очолюваних ними авторських колективів.

Та чи всім улюбленцям долі довелося ставати на герць із власною совістю? Навряд. Декотрим настільки звично долати цей рубікон, що він уже перестав бути перешкодою. Ось заперечте мені та скажіть, які письменники ще, крім голови НСПУ В.Яворівського, останнім часом друкували свої книжки із продовженням у газеті «Літературна Україна»? Це, може, навіть тепленько стає десь усередині, коли сам собі дозволяєш, а насправді зловживаєш своїм службовим становищем.

Як повідомляє «Телекритика», В.Яворівський доволі образно висловився про свою роль у затвердженні цьогорічного проекту Програми: «Я в кінці пожартував, що в нас були руки в крові, бо дуже вже довелося його порізати»… Он яких віртуозних різунів і жартівників маємо в редколегії Комітету! Акуратно працювали – власних пальчиків не поранили...То що ж виходить, панове діячі: самі бідкалися, що цього року удвічі менше виділено коштів на програму, ніж торік, а так прудко кинулись на ту скромну державну копійку?!

2009 рік приніс неабиякі труднощі для всієї країни; жорстко він укоротив і видатки на книговидання. Наприклад, Міністерство культури і туризму України зовсім не отримало бюджетних коштів на поповнення державних бібліотек. А от нашим письменникам, як бачите, конче закортіло ще раз нагадати народові про свою унікальну вагу. І хоч М.Луків значно «легший» від Б.Олійника, та, виявляється, має поважну причину – 60-ліття!

Названа експертна рада нещодавно стала колишньою. Прихід нових людей до керівництва започаткував у Комітеті позитивні зміни. Та чи не замало цих зусиль для конструктивного оновлення цілого відомства? Наскільки реформаторам вистачить духу і часу? Чи не заколише їх монотонний бюрократичний будень?.. Бо така сильна, така неперебутня ця магія власної сорочки… Що ж, поживемо – побачимо.

Принагідно скажемо про категорію привілейованих авторів узагалі. Якщо ти такий сильний письменник, то навіщо тобі тепличні умови для свого утвердження? Навпаки, допоможи тому, хто ще росте, хто завтра приєднається до твого загону. Адже ти маєш набагато більше можливостей публікувати свої твори і поза державним бюджетом чи не так?.. Твори Бориса Олійника вивчають у школі, тож є на них широкий попит, а Володимир Яворівський має безперешкодний доступ до спілчанського видавництва «Український письменник». Та й Миколу Луківа не обійшла фортуна: він головний редактор журналу «Дніпро», має потужну підтримку з боку співзасновників. То хіба не могли шановні майстри красного письменства перечекати цей скрутний для України і всього світу рік?.. Зрештою, невже ви у своїй творчій іпостасі такі необхідні сьогодні Україні? Це ж не глас господній і не одкровення пророків. Як ваші позиції, так і ваші характери, здібності вже добре відомі. Нічого нового у цьому сенсі ви своїм співвітчизникам не явите.

І зовсім коротко про визначення тих найкращих, тобто про самі премії імені Тараса Шевченка. Навряд чи помилюся, коли скажу: отримай цю нагороду на третину осіб менше – престижність її від того тільки зросла б. А привілегії для них – це ж консервація статусу-кво, річ недопустима в суспільстві, що розвивається. Вже не казатиму про келійність таких рішень і всілякі «підводні течії», що на них впливають.

Петро ВІЛЬШАНИЙ